Після Г.Фрейделя дослідження рідких кристалів тимчасово увійшли в низьку точку. Також кажуть, що період з 1930 по 1960 роки був порожнім періодом для досліджень рідкого кристала. Причина, ймовірно, в тому, що в той час не було знайдено практичного застосування рідкому кристалу. Однак за цей період промисловість напівпровідникової електроніки досягла значного розвитку. Для того, щоб використовувати рідкі кристали в дисплеях, необхідні візерунки з прозорих електродів та інтеграція рідкокристалічних та напівпровідникових схем – технологія мікровиготовлення. З прогресом напівпровідникової промисловості ці технології дозріли.
У 1940-х роках були розроблені кремнієві напівпровідники з використанням напівпровідників n-типу, що проводять електрони, і напівпровідників p-типу, які проводять дірки, утворюючи pn-інтерфейс, а також були винайдені діоди та транзистори. До цього для реалізації функції випрямлення від змінного до постійного струму в ланцюзі використовувався діод, а для реалізації функції підсилення використовувався транзистор. Ці великі і важкі компоненти можна повністю замінити напівпровідниковими діодами і транзисторами. Немає необхідності випускати електрони у вакуум. Тільки в твердій, особливо дуже тонкій плівці, можна реалізувати функції випрямлення та посилення, так що електронну схему можна мініатюризувати. змінити.
Далі, використання технології оптичної обробки для досягнення витончення та ультрамініатюризації шаблонів електронних схем, включаючи діоди та транзистори. Скорочено цю техніку називають літографією. У 1960-х роках з розвитком технології напівпровідникових інтегральних схем електронне обладнання досягло подальшої мініатюризації.
Розвиток вищезгаданої технології є незамінним для застосування в рідкокристалічних дисплеях. З подальшим розвитком матеріалознавства та технології обробки матеріалів, а також з розвитком нових режимів відображення та технологій керування, технологія рідкокристалічного дисплея досягла швидкого розвитку.
У 1968 році GH Heilmeier, який працював на RCA в США, опублікував РК-пристрій DS в режимі. Після цього американські компанії зробили першу практичну спробу цифрових РК-годинників.
РК-годинник змінено з DS MODE на TN MODE
У травні 1971 року корпорація Optel (США) і корпорація Microma послідовно випустили на ринок цифрові електронні годинники з рідкокристалічними дисплеями в режимі DS у 1972 році. Однак продукти, випущені двома компаніями, мають проблеми з якістю та терміном служби. рідкокристалічні, які не можна використовувати протягом тривалого часу, а також мають такі проблеми, як висока напруга приводу та повільна швидкість відгуку. На відміну від цього, для вирішення вищезгаданих проблем, Seiko Group в Японії прийняла не режим DS, а режим дисплея TN, який успішно реалізував практичне застосування. Режим дисплея TN – це режим відображення без перевантаження струму, тому довговічність значно покращена, втрати потужності також невеликі, і його можна безперервно використовувати протягом 1,5-2 років навіть без заміни батареї.
З тих пір технологія рідкокристалічних дисплеїв швидко розвивалася, і нинішній TFT-LCD привніс у наше життя яскраві та барвисті кольорові дисплеї.
